У розпал активної фази відновлення зруйнованого війною майна тисячі українців зіштовхуються з парадоксальною ситуацією: держава декларує право на компенсацію, однак власний цифровий інструмент держави — портал «Дія» — автоматично блокує подання відповідної заяви.
Ця стаття — спроба розібрати юридичну анатомію проблеми, яка, з огляду на масштаби руйнувань та кількість об’єктів нерухомості з нез’ясованим статусом співвласників, стосується аж ніяк не одного громадянина України, який постраждав від збройної агресії рф.
Фабула: стіна між співвласником і компенсацією
У випадку з нашої практики клієнт є власником 62/100 часток житлового будинку в смт. Антонівка міста Херсона, знищеного внаслідок бойових дій. Його право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (ДРРП) і підтверджене відповідним витягом. Інша частка належить іншому співвласнику і зареєстрована в Реєстрі права власності на нерухоме майно (РПВН) — архівному реєстрі, який функціонував до 1 січня 2013 року та є архівною складовою чинного ДРРП відповідно до Порядку ведення ДРРП, затвердженого постановою КМУ від 26.10.2011 № 1141.
Коли клієнт спробував подати заяву про компенсацію за знищений об’єкт через мобільний додаток «Дія», система автоматично заблокувала подання. Підстава — арифметичний форматно-логічний контроль: сума часток, зчитаних системою з ДРРП, становила лише 0,62 (62/100), а не одиницю. Частка другого співвласника, зареєстрована в архівному сегменті, системою просто не зчитується.
Внаслідок побудованого Мінцифрою технічного алгоритму роботи порталу “Дія” особа, чиє право власності підтверджене й не оспорюється, не може навіть подати заяву.
Нормативна основа: що каже закон?
Ключовим регулятором отримання компенсації є Закон України від 23.02.2023 № 2923-IX «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна…» (далі — Закон) та Порядок надання компенсації за знищені об’єкти нерухомого майна, затверджений постановою КМУ від 30.05.2023 № 600 (далі — Порядок).
Стаття 4 Закону встановлює таке:
«У разі якщо знищений об’єкт нерухомого майна перебуває у спільній власності, заява про надання компенсації за знищений об’єкт нерухомого майна може бути подана кожним співвласником окремо або одним із співвласників такого об’єкта. Заява, подана одним із співвласників, вважається поданою всіма співвласниками за відсутності заперечень інших співвласників».
Пункт 2¹ Порядку формулює єдину умову для електронного подання заяви в системі порталу “Дія”: право власності заявника на знищений об’єкт нерухомого майна має бути зареєстровано в ДРРП та підтверджено відповідними відомостями з нього.
Клієнт цю умову виконав: його частка (62/100) зареєстрована в ДРРП. Жодної іншої умови — реєстрації всіх часток співвласників, арифметичної перевірки суми тощо — ані Закон, ані Порядок не встановлює.
Схоже, технічний алгоритм вийшов за межі закону?
Автоматичний форматно-логічний контроль, запроваджений Мінцифрою та ДП «ДІЯ», передбачає блокування заяви, якщо сума часток права власності на об’єкт нерухомого майна, отримана з ДРРП, становить менше за одиницю. Ця перевірка є самостійним технічним рішенням, яке не передбачене жодним нормативно-правовим актом.
Стаття 6 Закону містить вичерпний (закритий) перелік підстав для відмови у наданні компенсації: (1) заявник не є отримувачем компенсації або не має повноважень; (2) недостовірні дані у заяві; (3) пропущення строку подання. Жодної з цих підстав до нашого клієнта застосувати неможливо. Натомість блокування відбувається ще до будь-якого розгляду комісією, тобто система підміняє законом встановлений порядок відмови власним алгоритмом.
Це пряме порушення частини 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади зобов’язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аргумент про природу РПВН: технічна помилка, а не правова норма
Мінцифри стверджує, що технічна архітектура роботи порталу «Дія» побудована таким чином, що право власності всіх співвласників має бути зареєстроване саме в ДРРП (в його чинній, «активній» частині). Проте такого обмеження Закон не містить.
Відповідно до пункту 3 підпункту 2 Порядку ведення ДРРП (КМУ № 1141) Реєстр права власності на нерухоме майно, що функціонував у 2004–2013 роках, є архівною складовою частиною ДРРП. Тобто РПВН — це не окремий реєстр, а невіддільна частина єдиної державної інформаційної системи.
Технічне рішення, за якого система зчитує дані виключно з «активного» сегмента ДРРП, ігноруючи архівний, є ненормативною вимогою. Хибна технічна архітектура не може слугувати правовою підставою для позбавлення людини права на державну послугу.
Окрім цього, Мінцифри та Міністерство розвитку громад та територій України обґрунтовують технічну архітектуру взаємодії між реєстрами позицією Верховного Суду щодо природи спільної часткової власності, яка зводиться до того, що частка в праві спільної часткової власності виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле.
Однак якщо дослідити уважно вказану позицію, то ця справа стосується спору про визнання недійсним спадкового договору та скасування державної реєстрації права власності, тобто цивільно-правового розпорядження майном.
Однак подання заяви про компенсацію за знищений об’єкт нерухомого майна є принципово іншим правовим явищем. Це реалізація публічного суб’єктивного права особи на отримання державної компенсації, що регулюється нормами адміністративного та публічного права. Заява не змінює правовий статус об’єкта, не відчужує й не обтяжує частки, не порушує прав інших співвласників.
Застосування висновків Верховного Суду щодо розпоряджання майном до адміністративного порядку звернення за компенсацією є перенесенням правової логіки між несумісними правовими площинами. Такі аргументи є методологічно хибним.
Держава суперечить сама собі
Особливо показовою є власна офіційна інформація Мінцифри на порталі «Дія» в розділі «Компенсація за пошкоджене та знищене майно»:
«Якщо майно було знищене, приєднання до заяви співвласників не є обов’язковим. Кожен співвласник може отримати компенсацію в рамках подачі окремих заяв».
Отже, власний публічний опис послуги Мінцифрою прямо підтверджує: у разі знищення майна кожен співвласник має право подати окрему заяву самостійно, без залежності від інших співвласників. Це повністю узгоджується з буквальним змістом частини 3 статті 4 Закону і цілком спростовує правову позицію відповідача.
Маємо класичну ситуацію: держава публічно обіцяє одне, а її технічна система робить інше. Це не просто юридична суперечність, це порушення принципу правової визначеності та підрив довіри до державних інститутів.
Випадок із нашої практики — не поодинокий. Реєстраційна система України пережила кілька реформ: до 2004 року — паперові носії в БТІ, 2004–2013 — РПВН, з 2013 — ДРРП. Кожна зміна системи потенційно залишила «слід» — сотні тисяч об’єктів із частками, зареєстрованими в різних реєстрах.
Якщо алгоритм блокування не буде скасований, система “єВідновлення” стане недоступною для значної категорії постраждалих власників, саме тих, хто найбільше постраждав від агресії та найбільше потребує допомоги. Це проблема, яка стосується великої кількості внутрішньо переміщених осіб, чиї будинки знищені, однак вони не можуть подати заявку на компенсацію через те, що співвласники є неконтактними. Наприклад, другий з подружжя є військовослужбовцем, значиться безвісти зниклим або перебуває у полоні. Це проблема, що переважно стосується сімей військовослужбовців, які мобілізувалися із прифронтових населених пунктів.
Цифровізація публічних послуг — безперечний крок уперед. Але автоматизація не є самоціллю і не звільняє державу від дотримання власних законів. Алгоритм, який виходить за межі нормативного регулювання і позбавляє людину права на державну допомогу, — це не нейтральний технічний інструмент. Це незаконне обмеження прав, яке підлягає оскарженню та скасуванню в судовому порядку.
Сподіваємося, що судова практика з цього питання стане прецедентом, який захистить тисячі власників зруйнованого майна від аналогічного блокування і змусить державу узгодити свої технічні рішення з власними законами.
Автор: Олександр Мінкін – керуючий партнер АО «Лексар»
Залишити відповідь